Слобожанське дербі, матч, який можна подавати під соусом "дуелі непереможних". Інша річ, що "Ворскла" всі п’ять поєдинків звела внічию, а "Металіст" при чотирьох мирних підсумках переміг лише раз. Так чи інакше, полтавці завдяки цій миролюбній серії встановили клубний рекорд – 13 матчів поспіль без поразок. Відповідно пишатися Сачко і його підопічні мали чим. Тим паче, що в нічийну серію увійшли поєдинки з "Дніпром" та "Шахтарем". У харків’ян підстав для оптимізму попри більшу кількість очок значно менше. Як з огляду на якість гри, так і зазираючи в календар наступних матчів.

Зрештою, з якого боку дивитися. Команда – то одне, а клуб – інше. Добре, що посаду гендиректора харків’ян займає такий ідейний чоловік, як Олександр Бойцан. Той дискредитувати давно дискредитоване не дозволить за визначенням. Осоромившись на всю Україну недолугою заявою про "зустріч футболістів не з бійцями полку "Азов", а просто із вболівальниками", цей товариш посприяв, аби напередодні нинішнього поєдинку фанатам влаштували перед входом на стадіон ґрунтовний "шмон". За поведінкою ультрас двох клубів, яких назбиралося максимум дві тисячі, спостерігали 700 правоохоронців. Вони обіцяли, що на стадіоні не буде піротехніки. На ділі ж вийшло, що гостьовий сектор на початку другого тайму горів. Фанати вкотре тицьнули стару систему МВС мармизою в багнюку.

З передматчевих рішень тренерів команд найбільше дискусій викликали не стільки склади команд, скільки поява в числі запасних "Ворскли" вилученого в кубковому матчі тижневої давнини Вадима Сапая. Згідно регламенту, пряма червона картка в Кубку переноситься на наступний поєдинок чемпіонату.

В усьому ж іншому основа Василя Сачка була цілком прогнозованою. Ворота господарів за відсутності травмованих Станіслава Богуша і Дмитра Непогодова захищав молодий повний тезка легендарного голкіпера "Зорі" 70-х Олександр Ткаченко. В центрі оборони поряд із капітаном Армендом Даллку очікуваною була поява Євгена Ткачука. Але вийшов Олексій Дитятьєв. Справа захищався Сергій Сімінін, зліва – Ігор Пердута. В опорній зоні трудилася пара Андрій Ткачук – Олександр Скляр. Під нападником Антоном Шиндером грало тріо Санжар Турчунов – Олег Міщенко – Артем Громов.

Тренер "Металіста" Олександр Севідов місце у воротах своєї команди традиційно довірив капітанові Сергію Погорілому. В обороні справа наліво розташувалися Дмитро рижук, Артем Путивцев, Олексій Полянський і Едуард Соболь. Кирило Ковальчук і Олексі Довгий, як зазвичай, склали пару "хвилерізів". Роль вінґерів виконували В’ячеслав Чурко та Іван Бобко, а Сергій Рудика грав під нападником Володимиром Прийомовим.

Зустріч ворскляни розпочали агресивніше, але найперше треба відзначити, що посприяли ефективності полтавських атак провали в оборонних лавах гостей. Спочатку свою позицію втратив Рижук, через що Громов наодинці вривався до володінь Погорілого по лівому краю. Сам Артем брати на себе відповідальність за момент не наважився, а вирішив віддати на протилежний бік карної зони, туди, куди вривався Турсунов. На щастя харків’ян, їх в останню мить, зачепивши м’яч п’ятою, врятував Довгий. Турсунов хоч м’ячем таки заволодів, але пробити вже не встиг.

Невдовзі той же Громов ледь не віддав проникаючий пас на Шиндера через центр, а Турсунов пробив метрів з 25-ти поруч із хрестовиною. Ще в одному епізоді, Санжар, обігравшись на місці правого інсайда в стінку з Міщенком, вже проскакував повз Довгого і цілком міг виходити на ударну позицію, проте отримав по ногах. Штрафний з району кута карного майданчика Міщенко пробив надзвичайно вишукано: підсічкою по дузі він спрямовував кулю в дальній нижній кут – Погорілий зіграв не менш красиво, відбивши м’яч однією рукою на кутовий.

Полтавці перегравали суперників у середині поля повністю, а їхні суперники, навіть зосередивши на своїй половині великі сили, дати собі ради з наступом суперників не могли. Після розіграшу кутового з гострого кута сильно пробивав Турсунов – Погорілий з великими труднощами перевів м‘яч над поперечиною. Невдовзі вже Ковальчук, випереджаючи суперника перед власним карним майданчиком, зіграв рукою – ще один штрафний. Знову Міщенко з лівої бив на техніку. На цей раз у ближній у себе кут і трохи неточно.

Зрештою, з горем навпіл гості стартовий шквал витримали, а ближче до середини тайму "Ворскла" трохи видихнулася. Харків’яни нарешті змогли відчути себе трохи вільніше й навіть спромоглися до завершення першого тайму подати три кутових і один штрафний. Щоправда, крім удару головою наосліп від Рижука, після якого м’яч пролетів у метрі від стійки, вигоди з цих "стандартів" харків’яни не мали. Після іншого ж кутового Пердута притримав Путівцема обома руками і стоппер гостей впав. Арбітр Ярослав Козик пенальті не призначив і це тема для дискусії в понеділковому "Свистку по-українськи". Так чи інакше, вийшло, що найбільшим лихом господарів у заключних півтайму була вимушена заміна. Поле, отримавши в ігровому зіткненні в скулу ногою від Довгого, змушений був залишити Шиндер. Замість Антона вийшов не Олександр Ковпак, а Олег Баранник. В плані конструктивізму в другій половині першої 45-хвилинки полтавці запам’яталися лише гарним переводом Турсунова вправо на Громова. Артем знову мав кілька варіантів продовження атаки, але виконав прямолінійний і безадресний простріл.

Початок другого тайму теж трохи активніше почали харків’яни. Але активність їхню можна було б охарактеризувати визначенням "наполегливість". Вперті наміри пройти через фланг, звідти навісити або заробити "стандарт" великого ефекту не мали. "Ворсклі" наступ теж абсолютно не ліпився. Тож перша заміна Севідова виглядала логічною: Артем Бєсєдін, який замінив Бобка, грав на вістрі атаки, а Прийомов перейшов на позицію вінґера. Сачко свою перестановку ідентичного змісту провів через 12 хвилин, коли випустив замість Міщенка Олександра Ковпака. Найсумніше, що впродовж відрізку, який розділяв ці заміни, крім сумбурної біганини і боротьби в середині поля, на полі не відбувалося нічого суттєвого.

Не змінилася ситуація й після виходу додаткового нападника у "Ворскли". Власне, своїми наступними замінами, випустивши замість Скляра і Рудики атакувальних хавбеків Младена Бартуловіча і Сергія Назаренка, Сачко і Севідов продемонстрували бажання виграти. Й врешті Сачко таки влучив. Бартуловіч своєю рухливістю й наполегливістю суттєво підсилив атакувальний потенціал господарів, які врешті вирвали першу в сезоні перемогу і продовжили свою безпрограшну серію до 14-ти матчів.

Голу передував перший в матчі удар у стулку воріт від гостей. То Чурко, пофінтивши на вході до карного майданчика, вдарив з-під оборонця в руки Ткаченкові. А потім був гол. Перед ним, заблокувавши удар Громова з близької відстані, гості перевели м’яч на кутовий. Після подачі корнера зліва м’яч перелетів у район протилежного кута карного майданчика, звідки Даллку виконав навіс, а інший стоппер Дитятьєв, вигравши у суперників позицію, пробив головою під поперечину – 1:0.

Суттєвих аргументів для того, щоб у рештку часу відігратися, харків’яни не надали. А може й не хотіли надати…